У стадії реконвалесценції спостерігається нормалізація вмісту ЦВК. Тенденція до значень параметрів здорових людей - загальних Т-клітин, Тх, лімфоцитів, які не мають маркерів Т- і В-клітин (Нуллер) та вираженості туберкулінових проб, що відображають, як відомо, функціональну активність Т-лімфоцитів. Проте, виконання загальноприйнятого (традиційного) лікування не дозволяє домогтися повноцінного відновлення імунних розладів навіть при досягненні клінічної ремісії. В якості додаткового методу лікування рекомендуються такі імуномодулюючі препарати: тималін, тимоген, тактовно, імунофан, спленин, продигиозан, метилурацил та їх комбінації, продигиозан + метилурацил, метилурацил + спленин і т.д.
Таке комбіноване вплив забезпечує повноцінне усунення імунних розладів і істотно підвищує клінічну ефективність лікування. Так, застосування одного модулятора обумовлює ремісію захворювання в 63,4, комбінації - 81,5% випадків. При пиці відзначається значна супрессия Т-залежних імунних реакцій, дисбаланс гуморального ланки на тлі підвищеної і значної концентрації ЦВК. Вплив клінічного варіанту пики (первинна із середніми і частими рецидивами) виявилося мінімальним. Про це свідчили складові формули розладів імунної системи, розрахованої на основі коефіцієнта діагностичної цінності, відповідно: Т1 Тх1-В1-, Т2-TX2-B1- - Т3-Тх2-В2-. Звертає на себе увагу загальний типовий характер іммунопатологіі, що зачіпає два параметри Т- і один - В-ланок імунітету.
Дисбаланс иммуноглобулинового спектра сироватки крові при рецидивуючих формах стрептококового ураження шкіри, повідомимо обумовлений посиленим утворенням аутоантитіл з більш активним включенням до складу ЦВК IgM і підвищеним утворенням аутоантитіл. При аналізі співвідношення позитивних реакцій зі станом базального шару епідермісу при різних формах пики, помічено достовірне збільшення кількості позитивних результатів у міру наростання кратності перенесених рецидивів і загострень. Також відбувається наростання тирів AT до перехресно-реагує Аг стрептокока у цих хворих. Це підтверджується достовірним зростанням числа позитивно реагують сироваток у високих розведеннях.
Для вибору препарату при проведенні диференційованої імунокорекції пропонується наступна класифікація:
• Імунодефіцит 1-го ступеня характеризується тим, що до періоду ранньої реконвалесценції всі змінені показники відновлюються на тлі адекватної етіотропної терапії, без використання імунокоректорів. Імунокорекція не потрібно.
• При иммунодефицитном стані 2 ступеня відзначається збереження відхилень окремих імунних показників в періоді ранньої реконвалесценції. Досить використання одного иммуномодулятора.
• При імунних розладах 3 ступеня спостерігається тривале збереження комплексу порушень більшості показників імунограми. Необхідно цілеспрямоване застосування не менше двох імунотропних препаратів з різним механізмом дії.
В якості імуномодуляторів, що призначаються в комплексі з базовими лікарськими засобами, ефективні тактовно, продигиозан, спленин, нуклеинат натрію і їх поєднання, а також поліоксідо-ний, диуцифон, рідостін, деринат. Порівнюючи ФМІ однакових комбінацій імунотропних препаратів в залежності від клінічної форми пики простежується певна однотипність їх дії. Вона полягає у збільшенні кількості Т-хелперів і Т-клітин. Дія тимусного похідного в основному орієнтовано на Т- лімфоцити і клітини з супресорних потенціями. Спленін по спектру виявився досить близьким до Сп + Та, а продигиозан - Пр + Та. Створюється враження, що ці модулятори як би «нав'язують» свій характер дій при застосуванні спільно з тактивин.
Оцінка різних варіантів імунокорекції у пацієнтів з первинною пикою виділила, як найбільш дієві, такі препарати в порядку убування їх ефективності: Сп + Та- »Пр + Та -» Сп + Д Пр + Д- »Сп -» Ін- »Та. При токсичній формі захворювання варіанти імунотерапії розташувалися в наступному порядку: Пр + Та -> Сп + Д - "Сп + Та -» Сп -> Пр + Д - "Та. У пацієнтів з комбінованим ураженням відповідно - Сп + Та Сп + Д Пр + Д -> Сп - »Пр -» Та. Таким чином, ефективність комбінованих впливів, особливо Сп + Та й Пр + Та, виявилася вищою, ніж у мономодуляціі. Серед останньої використання спленина і продігіозана виявляється кращим, ніж тимусного похідного - тактивина. При первинному, вторинному (нелеченом), при вторинному рецидивному і серорезистентном, і меншою мірою - при ранньому прихованому сифілісі спостерігається зниження кількості Т-лімфоцитів. Т-лімфопенія відбувається за рахунок зменшення вмісту Т-супресорів і Т-хелперів. Рівень В-лімфоцитів падає у хворих первинним і вторинним сифілісом, а також при вторинному рецидивний сифіліс. Крім описаного зменшення кількості Т- і В-клітин, відзначається і зміна їх функції. Відбувається підвищення рівня імуноглобулінів в периферичної крові при активних формах інфекції.
При більш ранніх формах (первинному сіропозитивному, ранньому прихованому) сифілісу наростає рівень IgM, при більш пізніх формах (вторинному свіжому і рецидивному, пізньому третинному) він знижується, концентрація IgG збільшується. Пролиферативная реакція Т-лімфоцитів на ФГА у пацієнтів ингибируется, як втім, і інтенсивність шкірної реакції хворих на дінітрохлорбензол. У процесі розвитку трепонемной інфекції на різних її етапах відбуваються зміни специфічного клітинного та гуморального імунітету, в певній мірі повторюють загальні зміни Т- і В-клітинного іммунітета.Ізученіе факторів неспецифічної резистентності свідчить, що при первинному і вторинному свіжому сифілісі спостерігається активація нейтрофілів, а при рецидивних формах - придушення. При первинному ранньому латентному і свіжому вторинному сифілісі підвищений позитивний хемотаксис нейтрофілів відносно Аг трепонем, а при вторинному рецидивному - негативний. У пацієнтів з ранніми формами сифілісу збільшується активність природних кілерів.
При вторинному та первинному сифілісі включення тимусних препаратів (нуклеината натрію, диуцифон) в комплексне лікування сприяє більш швидкій епітелізації ерозій, рубцювання виразок, регресії сифилидов, негатіваціі серологічних реакцій. У гострому періоді дифтерії зареєстровано суттєве збільшення в сироватці крові ЦВК, дефіцит кількості Т-лімфоцитів, дисбаланс гуморального ланки імунітету у вигляді недостатності продукції IgG і IgA на фоні надлишку В-клітин на периферичної крові. У міру посилення захворювання вираженість порушень імунного статусу прогресивно зростає. При більш легкій формі дифтерії спостерігається адекватна імунна відповідь, а при ускладненні хвороби починають виявлятися іммунопатологичеськіє розлади.
У періоді прояви вісцеральнихускладнень дифтерії, у пацієнтів формується друга хвиля імунних розладів. Типовими реакціями виявляється зниження рівня Т-супресорів, наростання кількості В-лімфоцитів на тлі надлишку ЦВК. В основі цього процесу лежить, мабуть, розвиток аутоімунного ураження внутрішніх органів, а також зниження активності AT в ЦВК і відповідне звільнення активних центрів токсинів протягом 20 днів, що викликає «перехід» імунного комплексу в «інфекційне стан». Клінічно цей період відповідає хвилі пізніх ускладнень. При традиційних підходах до лікування дифтерії вдається короткочасно стабілізувати імунні комплекси призначенням імунодепресантів (нестероїдних протизапальних, глюкортікостероідних препаратів). Але цей метод лікування формує лікарські імунні реакції, що пригнічують антиінфекційних резистентність хворих.
В якості допоміжного методу лікування при дифтерії апробовані тактовно, продигиозан, спленин, які включалися в традиційний комплекс лікарських засобів, одержуваних паціентамі.В цілому Імунотропних ефективність базового лікування виявилася невисокою, тому ряд імунних показників не нормалізувався. У числі основних мішеней диференційованої імунокорекції значаться переважно показники гуморального імунітету. Найбільш активно усувають розлади імунної реактивності комбінації Сп + Та й Пр + Та. Серед монопрепаратов найефективнішим виявився спленин, на другому місці опинився продигиозан. Дієвість тимусного препарату виявилася мінімальною. Однак, в клінічній практиці найчастіше застосовують саме цей модулятор!
У гострому періоді дизентерії у пацієнтів відзначається зниження кількості Т-лімфоцитів, Тх, В-клітин, які формуються на тлі накопичення Тс і гіперіммуноглобулінемія основних класів. Важливою обставиною є супресія продукції специфічних AT проти шигел, накопичення в сироватці крові низькомолекулярних фрагментів ДНК і РНК з прямою кореляційною залежністю їх концентрації від тяжкості патологічного процесу. В якості модуляторів для підвищення иммунокорригирующей дієвості базового лікування інфекції можна використовувати нуклеинат натрію, миелопид, дапсон, полиоксидоний, ликопид, у важких випадках інтерфероногени, гемодез. Призначення сироваткових препаратів і модуляторів тимічного походження невиправдано, оскільки у пацієнтів відзначається активація супресорних механізмів. В окремих особливих випадках, коли у пацієнта сформувалася полівалентна алергія, можна застосовувати специфічний бактеріофаг.
Епідеміологічна ситуація з захворюваннями, що передаються статевим шляхом, приймає в Росії загрозливий характер. Абсолютна кількість хворих хламідіозом з 1993 по 1998 рр збільшилася з 54813 до 1555772 випадків. При цьому питома вага паратрахоми становить від 3 до 45% від загального числа кон'юнктивітів. Серед хронічно протікають уражень очей Chlamydia trachomatis, як їх причина, становить більше 60%. У жінок при урогенітальному хламідіозі в 50-80% випадків відсутні клінічні прояви інфекції. Через це їм не проводиться лікування і провокуються запальні процеси в органах малого таза. Наслідком цього стає безпліддя у жінок, у чоловіків - простатити і т.д.
Лікування вищеназваних патологічних процесів ускладнюється тим, що хламідії в різних стадіях розвитку є або позаклітинними або внутрішньоклітинними паразитами. Це вимагає для їх елімінації розвитку гуморальних і клітинних механізмів імунітету. Більшість антибактеріальних засобів діє переважно на позаклітинну форму збудника. Найчастіше хламідії виявляються інфікованими також вірусами герпесу. Після розпаду хламідії, під впливом лікування вірусні агенти звільняються і, в свою чергу, можуть обумовлювати вторинні вірусні ураження. Таким чином, при терапії хламидиозов необхідно передбачити стимуляцію не тільки клітинно-гуморальних ланок імунної реактивності, а й активацію противірусного захисту.
У пацієнтів з Офтальмохламідіоз в гострому періоді хвороби відзначено достовірне зниження рівня Т-клітин, Тх, В-лімфоцитів- концентрація IgA і IgM була збільшена, a IgG - знижена. Виразність акНСТ-тесту, що оцінює резервну метаболічну активність нейтрофілів, зменшена. Таким чином, у хворих супрессіровано два параметри Т-ланки імунітету, є дисбаланс гуморальних реакцій та пригнічення метаболізму нейтрофільних лейкоцитів. При локалізації хламідіозу в урогенітальної сфері вираженість варіацій більш істотна - зниження вмісту Т-клітин, Тх, Тс, В-лімфоцитів, IgG, надлишок IgM, супрессия фагоцитарного показника, фагоцитарного числа, спНСТ- і акНСТ-тестів. Зіставлення провідних доданків ФРИС у цих хворих (відповідно Тс1-В1-Тх2- і НСТ1-Тх2-В1-) показує їх певну близькість - дефіцит рівня В-клітин 1-го ступеня, Тх - друге. Однак при локалізації інфекційного запалення в органі зору крім того відзначається зниження Тс, при ураженні урогенітальних органів - гальмування резервної метаболічної активності нейтрофілів.
Таким чином, дві локалізації інфекції обумовлюють типові зміни імунної реактивності, що зачіпають два і відповідно три ланки імунної системи. При персистуючої формі хламідійної інфекції показано застосування імуномодуляторів, що підсилюють проліферацію Т-лімфоцитів і апоптоз інфікованих клітин, - глутоксіма, глутовента, моліксана. Серед цитокінів можна застосовувати а-інтерферон, що впливає на клітинні реакції імунітету, макрофаги, нейтрофільні лейкоцити, В-клітини. Досить активні рекомбінантні інтерферони інтрон, а-ФЕРОН, Реальдирон, реаферон. Препарати вводяться у високих дозах (3-10 млн МО / добу) внутрішньовенно, внутрішньом'язово, підшкірно. Добре зарекомендував себе виферон, лейкінферон, циклоферон, неовир, аміксин, рідостін, використовувані в традиційних схемах, а також полудан (поли А: У). Останнім часом отримані позитивні результати лікування захворювання імунофаном, міелопід, деякими іншими препаратами, використовуваними в традиційних схемах.
Синдром Рейтера являє собою поліетіологічне поліорганне захворювання, що вражає органи зору (кон'юнктивіт), суглоби і сечостатеву систему. Причиною захворювання в 70% випадків є хламідії, отже, синдром Рейтера необхідно віднести до інфекцій, що передаються статевим шляхом. У гострому періоді захворювання у пацієнтів виявляється зміна рівня лейкоцитів, лімфоцитів, Т-клітин, Тх, ЄАК-Рок, В-лімфоцитів, ЦВК, величин фагоцитарного показника і фагоцитарного числа) зі зниженням концентрацій комплементу, мабуть, використаного в аутоімунних реакціях. Ключовими параметрами порушень імунної реактивності виявилися: Комп2-ФЧ3 + ЦІК3 + - дефіцит комплементу, гранична активація поглотительной функції фагоцитів на тлі надлишку ЦВК третього ступеня.
Після проведення базового лікування антибактеріальними, протизапальними, антигістамінними препаратами характер іммунопатологіі мало змінюється. Особливо стимульованими виявилися гуморальні реакції, що свідчить про загальний низький ефекті терапії і наявності потужної поликлональной активації з боку патогномоничной мікрофлори. Мішенями базового лікування виявилися IgA1-IgM1 + ЛЕЙК1 +. Додаткове використання в терапії хворих ликопида, полиоксидония і особливо рідостін і деринат забезпечує значну корекцію імунних розладів і супроводжується досягненням повноцінної клінічної ремісії. При поєднанні урогенітального хламідіозу з іншими інфекціями відзначаються більш глибокі зміни імунної реактивності.
Алергічні ускладнення максимальні у груп хворих з хламідіями + уреаплазми, герпес і хламідіями + мікоплазми, мінімальні при наявності моноінфіцірованія. Граничний дефіцит Т-ланки виявлено при інфікуванні асоцоатами хламідії + віруси герпесу, хламідії + уреаплазми, хламідії + уреаплазми, віруси герпесу. Дисбаланс регуляторних субпопуляцій виявлений при хламидиям + мікоплазми- хламідії + мікоплазми + уреаплазми і герпес- хламідії + гарднерели + герпес- хламідії + мікоплазми + уреаплазми + герпес, хламідії + уреаплазми + герпес + гарднерелли.Леченіе має включати поєднання етіотропних, симптоматичних та місцевих асептичних засобів з додатковим прийомом біостимуляторів - стафилококкового анатоксину, пирогенала, алое, ФіБС, склоподібного тіла і фізіотерапевтичних методів - лазеро- і магнітотерапії, ультрафіолетового опромінення аутологічної крові, фоно- та електрофорезу, імпульсних низькочастотних струмів.
Для иммуностимуляции можна використовувати тимусні препарати (тималін, тактовно, тимоген, цитокіни), лейкоцитарний інтерферон, інтерферон альфа-2А, інтерферон альфа п1 (його індуктори), рідостін, інтерферон альфа 2-b (інтрон А), неовир. Найбільший клінічний ефект досягається при введенні тимусних препаратів і цитокінів. Так, комбінація тимогена з лейкінфероном обумовлює нормалізацію лейкоцитів, лімфоцитів, Т-клітин, В-лімфоцитів. Інтерферонотерапія у пацієнтів з монохламідіозом дає хороші результати відновлення Т-ланки імунітету, при мікст інфекціях дієвість лікування знижується.
При хламідійної-герпетичної інфекції найкращий ефект досягається при прийомі циклоферона, рідостін, рокситроміцину (позитивна динаміка Т-клітин, Тх, зменшення Тс). Гірше працює тимоген + неовир, офлоксацин, фонофорез. Активна комбінація лейкінферона, метрагіл, спирамицина. У випадках поєднань хламідій, уреа- і мікоплазм успішно покращували стан хворих неовир, інтерферон, метрагіл. При терапії хламідійної-герпетичної інфекції абсолютна клінічна дієвість досягається при ультрафіолетовому опроміненні аутологічної крові, внутрішньовенної та ендоуретральних лазеротерапії.
Найцікавіші новини