Найбільшу епідемічну небезпеку становлять бак-теріовиделітелі - хворі на активний туберкульоз люди і тварини, які виділяють в навколишнє середовище значну кількість МВТ. У цьому випадку мікобактерії виявляють при бактеріологічному дослідженні патологічного матеріалу або ряду біологічних субстратів, отриманих від хворого. Найнебезпечнішим джерелом туберкульозної інфекції є хворі, у яких уражені органи дихання і в зоні туберкульозного запалення є деструкція. Такі хворі виділяють велику кількість МВТ з найдрібнішими частинками мокроти при кашлі, чханні, гучному емоційному розмові. Повітря, що оточує бактеріовиділювачів, містить збудників туберкульозу. Проникнення цього повітря в дихальні шляхи здорової людини легко призводить до його інфікування.
З числа хворих позалегеневий туберкульоз до бактеріовиділювачів відносяться особи, у яких МВТ виявляють у виділеннях свищів, сечі, менструальної крові, інших виділеннях. Епідемічна небезпека цих хворих відносно невелика. Хворі, у яких виявлено зростання МВТ при посіві пункционного, біопсійного або операційного матеріалу, як бактеріовиделітелі не враховуються. Усі медичні заклади (включаючи жіночі консультації), що володіють інформацією про хворого на туберкульоз, обмінюються наявними відомостями. На кожного хворого з вперше встановленим діагнозом активного туберкульозу (у тому числі посмертно) за місцем його виявлення лікар заповнює повідомлення про хворого з вперше в житті встановленим діагнозом активного туберкульозу. На хворого з встановленим виділенням МВТ лікар заповнює також додаткове екстрене повідомлення для територіального центру держсанепіднагляду.
При підтвердженні діагнозу туберкульозу протитуберкульозний диспансер протягом 3 днів передає інформацію про виявленого хворого в районну поліклініку, а також за місцем роботи або навчання хворого. Відомості про хворого повідомляють в районне житлово-експлуатаційне управління для виключення вселення в квартиру хворого нових мешканців або вселення хворих на туберкульоз в комунальні квартири. Про кожний випадок вперше виявленого туберкульозу органів дихання у сільського жителя ставлять до відома ветеринарну службу. Відповідно ветеринарна служба повідомляє в центри Держсанепіднагляду про випадки виявлення тварин, що позитивно реагують на туберкулін. Вогнища зоонозного туберкульозу спільно обстежують фахівці фтизіатричної, санітарно-епідеміологічної та ветеринарної служб. При виникненні туберкульозу у тварин господарство (ферму) оголошують неблагополучними, встановлюють карантин і проводять необхідні заходи щодо локалізації хвороби.
Ризик поширення туберкульозної інфекції залежить від умов життя, культурного рівня, звичок хворого і контактують з ним людей. Тому об'єктом санітарної профілактики стає не тільки безпосереднє джерело МВТ, а й формується навколо нього епідемічний осередок туберкульозної інфекції. Вогнище туберкульозної інфекції - умовне поняття, яке включає місце перебування бактеріовиділювачів і його оточення (людей, приміщення, обстановку). Вогнище інфекції існує в межах простору і часу, в яких можлива передача мікобактерій здоровим людям з їх інфікуванням і подальшим розвитком туберкульозу. У просторові межі антропонозного вогнища інфекції включають місце проживання хворого (квартира, будинок, гуртожиток, інтернат), а також установа, в якій він працює, навчається або перебуває на вихованні. Стаціонар, в який госпіталізують хворого, також розглядають як осередок туберкульозної інфекції. Складовими вогнища є і члени сім'ї хворого на туберкульоз, колективи і групи людей, з якими він спілкується. З цих позицій, невеликий населений пункт (село, селище) з тісно спілкуються жителями, серед яких виявлений хворий на активний туберкульоз, також вважають осередком інфекції.
Часові межі вогнища туберкульозної інфекції залежать від тривалості спілкування з бактеріовидільником і термінів підвищеного ризику захворювання інфікованих контактних осіб. Серед багатьох факторів, що дозволяють встановити небезпека вогнища туберкульозної інфекції, особливу увагу слід приділяти:
• локалізації туберкульозного процесу (найбільшу небезпеку становить ураження легень);
• масивності бактеріовиделенія- життєздатності, вірулентності, лікарської стійкості виділених хворим МВТ;
• наявність у вогнищі підлітків, вагітних жінок та інших осіб з підвищеною сприйнятливістю до туберкульозної інфекції;
• характером житла (гуртожиток, комунальна або окрема квартира, індивідуальний будинок, установа закритого типу) і його санітарно-комунальному благоустрою;
• своєчасності і якості виконання протиепідемічних заходів;
• соціальним статусом, загальній культурі, санітарної грамотності хворого та оточуючих його людей.
Характеристика осередку з урахуванням зазначених факторів дозволяє оцінити ступінь його епідемічної небезпеки і прогнозувати ризик поширення туберкульозної інфекції. На підставі отриманих відомостей визначають обсяг і зміст профілактичних заходів в осередку.
Умовно виділяють 5 груп вогнищ туберкульозної інфекції. Першу групу утворюють вогнища з найбільшою епідемічною небезпекою. До них відносять місця проживання хворих на туберкульоз легень, у яких встановлено бактеріовиділення. Небезпека зараження в цих осередках посилюють багато факторів: наявність серед членів сім'ї дітей, підлітків та осіб з підвищеною сприйнятливістю до МВТ, незадовільні комунально-побутові умови, недотримання протиепідемічного режиму. Такі соціально обтяжені вогнища частіше бувають в гуртожитках, комунальних квартирах, установах закритого типу, в яких неможливо виділити для хворого кімнату.
Серед вогнищ першої групи виділяють «територіальні» осередки туберкульозу - це квартира, в якій проживає хворий на туберкульоз легень з рясним бактеріовиділенням, сходова клітка та під'їзд будинку, прилеглі будинки, об'єднані загальним двором. Друга група включає осередки, в яких є хворі на туберкульоз легень, що виділяють МВТ, але проживають в окремих упорядкованих квартирах без дітей і підлітків і дотримують санітарно-гігієнічний режим. Ці вогнища в соціальному плані є благополучними. До третьої групи відносяться вогнища, в яких проживають хворі з активним туберкульозом легень без встановленого при взятті на облік виділення МВТ, але є діти та підлітки або особи з підвищеною сприйнятливістю до останніх. Ця група включає також вогнища інфекції, в яких проживають хворі з позалегеневий туберкульоз і наявністю виразок або нориць.
Вогнищами четвертої групи вважають місця проживання хворих з активним туберкульозом легень, у яких встановлено припинення виділення МВТ (умовні бактеріовиделітелі). У цих осередках серед контактних осіб немає дітей, підлітків, осіб з підвищеною сприйнятливістю до МВТ. Обтяжливі соціальні фактори відсутні. До четвертої групи також належать вогнища після вибуття (або смерті) бактеріовиділювачів (контрольна група вогнищ). Вогнища п'ятої групи складають вогнища зоонозного походження. Належність вогнища туберкульозу до певної епідемічної групі визначає дільничний фтизіатр за участю лікаря-епідеміолога. Зміни умов у вогнищі, що знижують або підсилюють його небезпека, вимагають перекладу вогнища в іншу групу. Таке рішення має бути прийнято спільно фтизіатром і епідеміологом.
Робота у вогнищі туберкульозної інфекції складається з 3 етапів: первинне обстеження та проведення первинних заходів-динамічне спостереження за очагом- підготовка до зняття з обліку та виключення його з числа вогнищ туберкульозу. Профілактична протиепідемічна робота у вогнищі туберкульозної інфекції покликана:
• попередити інфікування здорових людей;
• попередити захворювання інфікованих МВТ осіб;
• підвищити санітарну грамотність і загальну гігієнічну культуру хворого і контактують з ним осіб.
Протиепідемічну роботу в осередках протитуберкульозні диспансери здійснюють спільно з центрами держсанепіднагляду. Результати спостереження за вогнищем туберкульозної інфекції і проведення в ньому протиепідемічних заходів відображають у спеціальній карті епідеміологічного обстеження. Значна частина протиепідемічної роботи покладена на фтизіатричну службу. В обов'язки диспансеру входять наступні важливі заходи:
• епідеміологічне обстеження вогнища, оцінка ризику зараження у вогнищі, розробка плану профілактичних заходів, динамічне спостереження за вогнищем;
• госпіталізація та лікування хворого;
• ізоляція хворого в межах вогнища, якщо він не госпіталізований, і ізоляція дітей;
• первинне обстеження контактних осіб;
• спостереження за контактними особами та їх динамічне обстеження (проведення флюорографії, проби Манту з 2 ТО, бактеріологічного обстеження, клінічних аналізів);
• ревакцинація БЦЖ неінфікованих контактних осіб, хіміопрофілактика;
• організація поточної дезінфекції, навчання хворого та контактних осіб санітарним і гігієнічним правилам та методам дезінфекції;
• оформлення заявки для заключної дезінфекції;
• оформлення документів на поліпшення житлових умов;
• визначення умов, при яких вогнище може бути знятий з епідеміологічного обліку;
• заповнення і динамічне ведення карти спостереження вогнища, що відбиває його характеристику та перелік проведених заходів.
Обов'язки органу санітарно-епідеміологічного нагляду по розділу роботи в осередках туберкульозу:
• проведення первинного епідеміологічного обстеження вогнища, визначення його меж і розробка плану оздоровлення (спільно з фтизіатром);
• ведення необхідної облікової та звітної документації епідеміологічного обстеження і спостереження за вогнищем туберкульозу;
• надання фтизіатрам допомоги в організації та проведенні протиепідемічних заходів в осередку;
• динамічне спостереження за вогнищем, внесення доповнень і змін до плану заходів;
• контроль за своєчасністю, якістю та повнотою проведення у вогнищі комплексу протиепідемічних заходів;
• епідеміологічний аналіз ситуації в осередках туберкульозу по району в цілому, оцінка ефективності роботи в осередках на забезпечуваній території та обговорення спільно з фтизіатрами результатів цієї роботи.
У невеликих населених пунктах, які значно віддалені від територіальних протитуберкульозних диспансерів, все протиепідемічні заходи повинні виконувати фахівці загальної амбулаторно-поліклінічної мережі за методичної допомоги фтизіатра диспансеру та епідеміолога. Первинне відвідування місця проживання вперше виявленого хворого на туберкульоз дільничний фтизіатр і епідеміолог проводять протягом 3 днів після встановлення діагнозу. У хворого і членів його сім'ї уточнюють адреса постійного місця проживання, з'ясовують можливість проживання за іншими адресами. Збирають уточнені відомості про професію хворого, місце роботи (навчання), у тому числі за сумісництвом. Виявляють контактних осіб, детально оцінюють умови побуту, рівень санітарно-гігієнічних навичок хворого, членів його сім'ї та інших контактів. Цікавляться самопочуттям осіб, що контактують з хворим, інформують їх про терміни та зміст майбутнього обстеження на туберкульоз та плані оздоровчих заходів, акцентуючи увагу на протиепідемічні заходи. В ході первинного епідеміологічного обстеження вогнища вирішують питання про необхідність госпіталізації і можливості ізоляції хворого в домашніх умовах (виділення окремої кімнати або її частини, відгородженій шірмой- забезпечення хворого індивідуальної ліжком, рушником, білизною, посудом). При відвідуванні вогнища заповнюють карту епідеміологічного обстеження і спостереження туберкульозного вогнища за формою, єдиної для протитуберкульозних диспансерів та органів держсанепіднагляду.
Служба держсанепіднагляду здійснює контроль за госпіталізацією хворого, що виділяє МВТ. У першу чергу підлягають госпіталізації хворі, які за родом своєї професійної діяльності стикаються з великими групами людей в умовах, що допускають швидку передачу інфекції. До них відносяться працівники дитячих установ, дитячих лікувально-профілактичних установ, шкіл, професійно-технічних училищ та інших спеціальних навчальних закладів, підприємств громадського харчування, торгівлі, міського транспорту, співробітники бібліотек, сфери обслуговування, а також особи, які працюють або проживають у гуртожитках, інтернатах та комунальних квартирах.
Повний первинне обстеження контактних осіб має бути проведено протягом 14 днів з моменту виявлення хворого на туберкульоз. Обстеження включає огляд фтизіатра, туберкулінову пробу Манту з 2 ТО, флюорографію органів грудної клітки, клінічні аналізи крові та сечі. При наявності мокротиння, виділень з нориць або іншого діагностичного матеріалу роблять його дослідження на МВТ. При підозрі на позалегеневу локалізацію туберкульозного ураження проводять необхідне додаткове обстеження. Відомості про контактних по туберкульозу особах диспансер передає в поліклініку і здравпункт або медсанчастину за місцем роботи або навчання осіб, що контактують з хворим туберкульозом. Особам молодого віку з негативною реакцією на пробу Манту з 2 ТО проводять ревакцинацію БЦЖ. Дітям, підліткам і дорослим, які перебувають у контакті з бактеріовиділювачів, призначають хіміопрофілактику.
Дезінфекційні заходи у вогнищі туберкульозної інфекції - необхідний компонент санітарної профілактики туберкульозу. При їх проведенні важливо враховувати високу стійкість МВТ до факторів зовнішнього середовища. Найбільш згубно впливають на мікобактерії ультрафіолетове опромінення і хлорвміщуючі дезінфікуючі засоби. Для дезінфекції в осередках туберкульозної інфекції в основному застосовують 5% розчин хлораміну, 0,5% розчин активованого хлораміну, 0,5% розчин активованої хлорного вапна. Якщо немає можливості користуватися дезінфікуючими засобами, рекомендується широко застосовувати кип'ятіння, особливо з додаванням кальцинованої соди.
Дезінфекцію в осередку туберкульозної інфекції підрозділяють на поточну і заключну. Поточну дезінфекцію організовує протитуберкульозна служба, а здійснюють хворий і члени його сім'ї. Періодичний контроль за її якістю проводить епідеміолог. Заключну дезінфекцію виконує за заявкою фтизіатра центр держсанепіднагляду при госпіталізації, виїзді або смерті хворого або при знятті його з обліку як бактеріовиділювачів. Поточну дезінфекцію в осередку проводять в оточенні інфекційного хворого з моменту його виявлення. Вона включає повсякденне прибирання приміщення, провітрювання, знезараження посуду і залишків їжі, предметів особистого користування, а також дезінфекцію біологічного матеріалу, що містить МВТ.
У кімнаті хворого обмежують число предметів повсякденного користування. По можливості використовують предмети і речі, які легко піддаються очищенню, миття та знезараження. М'які меблі закривають чохлами. При прибиранні приміщення, де проживає хворий, знезараженні посуду, залишків їжі родичам хворого слід переодягатися в спеціально виділену для цієї мети одяг (халат, косинка, рукавички). При зміні постільної білизни необхідно надягати маску з 4 шарів марлі. Спецодяг збирають в бак з щільно закритою кришкою окремо від білизни членів сім'ї і знезаражують. Квартиру хворого щодня прибирають дрантям, змоченою в мильно-содовому або дезінфікуючому розчині, при відкритих дверях і вікнах. Предмети сантехніки, дверні ручки знезаражують дворазовим протиранням дезинфікуючим розчином. Провітрювання приміщення здійснюють не менше 2 разів на добу по 30 хв. При наявності в приміщенні мух до дезінфекції проводять дезінсекційні заходи. М'які меблі регулярно чистять пилососом.
Після їжі посуд хворого, очищену від залишків їжі, спочатку знезаражують кип'ятінням в 2% розчині кальцинованої соди 15 хв (без соди 30 хв) або зануренням у вертикальному положенні в один з дезінфікуючих розчинів, а потім промивають у проточній воді. Харчові відходи кип'ятять протягом 30 хв у воді або протягом 15 хв в 2% розчині соди. Дезінфекцію харчових відходів можна здійснювати за допомогою дезінфікуючих розчинів. Для цього залишки їжі заливають дезінфікуючим засобом у співвідношенні 1: 5 на 2 ч. Постільні приналежності необхідно періодично вибивати через мокрі простирадла, які після прибирання слід прокип'ятити. Брудна білизна хворого збирають у спеціальний бак з щільно закритою кришкою окремо від білизни членів сім'ї. Знезараження білизни здійснюють шляхом замочування в дезінфікуючому розчині (5 л на 1 кг сухої білизни) або кип'ятінням протягом 15 хв в 2% розчині соди або протягом 30 хв у воді без додавання соди. Рекомендується відпарювання одягу (костюм, брюки) 1 раз на тиждень. Влітку речі хворого слід по можливості довго тримати під відкритими променями сонця.
Предмети догляду за хворим і прибиральний інвентар знезаражують після кожного їх використання дезинфікуючим засобом. При наявності мокротиння необхідно забезпечити її збір та знезараження. Для цього хворий повинен мати 2 спеціальних контейнера для збору мокротиння (їх часто називають плювальницями). В один контейнер хворий повинен збирати мокротиння, а інший, заповнений мокротою, знезаражувати. Для цього контейнер з мокротинням піддають кип'ятінню протягом 15 хв в 2% розчині соди або без соди протягом 30 хв. Дезінфекцію мокротиння можна здійснювати і шляхом занурення контейнера з мокротою у дезінфікуючий розчин. Час експозиції коливається від 2 до 12 год залежно від використовуваного дезінфікуючого засобу. При виявленні мікобактерій у виділеннях хворого (сечі, фекаліях) їх також піддають знезараженню. Для цього виділення заливають або засипають дезінфікуючими засобами, суворо дотримуючись зазначені в інструкції рекомендації і час експозиції.
Заключну дезінфекцію здійснюють у всіх випадках вибуття хворого з домашнього вогнища, але не рідше 1 разу на рік. При зміні місця проживання дезінфекцію проводять до переїзду хворого, коли обробляють квартиру або кімнату з речами, і повторно - після переїзду (обробка порожньої кімнати, квартири). Позачергова заключна дезінфекція здійснюється перед поверненням породіль з роддомов- перед знесенням старих будинків, де проживали хворі туберкулезом- у разі смерті хворого від туберкульозу на дому і коли померлий не перебував на обліку в диспансері. Заключну дезінфекцію в установах проводять у всіх випадках виявлення хворого на активну форму туберкульозу серед дітей і підлітків, а також серед співробітників дитячих дошкільних установ, шкіл і їм подібних навчальних закладів. Вона обов'язкова В не профільованих під туберкульоз пологових будинках та інших лікувальних установах при виявленні туберкульозу у породіль, а також у медичних працівників та осіб з числа обслуговуючого персоналу.
Гігієнічне виховання хворих і членів їх сімей - необхідна умова ефективної санітарної профілактики у вогнищі туберкульозної інфекції. Медичний персонал протитуберкульозного диспансеру повинен навчити хворого правилам особистої гігієни, методам поточної дезінфекції, правилам користування контейнерами для мокротиння і підвищити його загальну санітарну та медичну грамотність. Важливо, щоб це навчання мало поважний характер і по можливості формувало у хворого стійку мотивацію до суворого виконання всіх правил і рекомендацій. Необхідні повторні бесіди з хворим, спрямовані на корекцію можливих помилок і збереження звички дотримуватися необхідні гігієнічні норми. Аналогічну роботу потрібно проводити з членами сім'ї хворого.
В умовах напруженої епідемічної ситуації велика ймовірність госпіталізації хворих на туберкульоз в установи загальної лікувальної мережі, що сприяє збільшенню питомої ваги туберкульозу під внутрішньолікарняних інфекціях. Для попередження формування епідемічного туберкульозного вогнища в установах загальної лікувальної мережі проводять такі заходи:
• амбулаторне обстеження осіб з груп високого ризику по туберкульозу;
• обстеження на туберкульоз всіх хворих, які перебувають тривалий час на лікуванні в стаціонарах НЕ фтизіатричного профілю;
• оперативну локалізацію і переклад джерела туберкульозної інфекції в лікувальні установи фтизіатричного профілю;
• щорічні медичні огляди з флюорографией співробітників загальної лікувальної мережі-диспансерне спостереження за особами з підвищеною сприйнятливістю до МВТ і інфікованими;
• повноцінний контроль за дотриманням встановленого для лікувальних установ санітарного режиму.
У лікувальних установи загальної лікувальної мережі з тривалим перебуванням хворих при епідемічної спалаху туберкульозу поряд з іншими протиепідемічними заходами встановлюється карантин не менше ніж на 2 міс. Суворе виконання правил санітарії в протитуберкульозних закладах є одним з важливих розділів профілактики туберкульозу. Контроль за дотриманням санітарного режиму покладено на центри Держсанепіднагляду. Для попередження захворювань на туберкульоз серед медичного персоналу, що обслуговує хворих з активним туберкульозом, передбачені такі заходи:
• в протитуберкульозні установи приймають на роботу осіб у віці не молодше 18 років з обов'язковим попереднім медичним обстеженням. Наступні контрольні огляди на туберкульоз виконуються кожні 6 міс;
• особи, які не інфіковані МВТ, при негативній реакції на туберкулін підлягають вакцинації БЦЖ. Допуск їх до роботи можливий тільки після появи поствакцинальной алергії і відповідно формування стійкого імунітету;
• при вступі на роботу і в подальшому не рідше 1 разу на рік головний лікар або завідувач відділенням проводить з усіма співробітниками інструктаж про правила внутрішнього розпорядку для персоналу та хворих з попередження зараження туберкульозом;
• адміністрація протитуберкульозних диспансерів і стаціонарів під контролем служби держсанепіднагляду забезпечує проведення дезінфекційних заходів;
• працівники протитуберкульозних установ спостерігаються в протитуберкульозному диспансері в IVB групі обліку з метою регулярних обстежень на туберкульоз.
У зоонозних вогнищах туберкульозної інфекції плановий контроль за проходженням тваринниками обов'язкових обстежень на туберкульоз здійснює служба держсанепіднагляду. Хворих на туберкульоз до роботи з обслуговування худоби та птахів не допускають. Для осіб, які не інфікованих МБТ, передбачено проведення протитуберкульозної вакцинації. Молоко від тварин з несприятливих по захворюваності на туберкульоз ферм піддається подвійний обробці пастеризацией і підлягає контролю. М'ясо та інші продукти з несприятливих господарств піддаються термічній обробці. Хворі на туберкульоз тварини підлягають забою з ретельним контролем ветеринарної та санітарно-епідеміологічної служб за станом забійних майданчиків та подальшим проведенням оздоровчих заходів у неблагополучних по захворюваності туберкульозу господарствах.
Динамічне спостереження за вогнищами туберкульозної інфекції здійснюють з урахуванням їх епідемічної небезпеки. Лікар-фтизіатр відвідує вогнища першої групи не рідше 1 разу на квартал, медична сестра - не рідше 1 разу на місяць, лікар-епідеміолог - 1 раз на півроку. Вогнища другої групи лікар-фтизіатр відвідує 1 раз на півроку, медична сестра - 1 раз в квартал, лікар-епідеміолог - 1 раз на рік. Мінімальний ризик зараження в осередках третьої групи дозволяє лікарю-фтизіатра та епідеміологу відвідувати ці осередки 1 раз на рік, медичній сестрі - 1 раз на півроку. Четверту групу епідемічних осередків туберкульозної інфекції після первинного обстеження фахівці фтизіатричної служби та центру держсанепіднагляду відвідують у випадках спеціальних показань. Зоонозні вогнища (п'ята група) лікар-фтизіатр і лікар-епідеміолог відвідують 1 раз на рік, медична сестра диспансеру - при наявності показань.
Динамічне спостереження за вогнищем забезпечує контроль відбуваються в ньому змін і своєчасну корекцію в проведенні протиепідемічних заходів. Щорічно складається план оздоровлення вогнища відображає організаційну форму, тривалість, характер лікування і його результати, якість проведеної поточної дезінфекції та терміни заключної дезінфекції, своєчасність обстеження і регулярність профілактичних заходів щодо контактів, а також ефективність санітарно-освітньої роботи у вогнищі. Результати динамічного спостереження за вогнищем реєструють в епідеміологічної карті.
Прийнято вважати, що хворий на туберкульоз після ефективного основного курсу лікування, але не раніше ніж через 12 місяців після припинення бактеріовиділення, не представляє епідемічної небезпеки. Відсутність виділення мікобактерій необхідно підтвердити двома послідовними негативними бактеріоскопічному і культуральними дослідженнями з проміжком 2-3 міс. Потрібні також Рентгенотомографіческое дані про закриття порожнини розпаду. При наявності обтяжливих факторів для підтвердження відсутності бактеріовиділення необхідно додаткове спостереження протягом 6-12 міс. Такими факторами є незадовільні житлово-побутові умови у хворого, алкоголізм, наркоманія та психічні розлади, наявність у вогнищі дітей, підлітків, вагітних жінок, недотримання хворим гігієнічних норм.
Спостереження за контактними особами здійснюють протягом усього терміну виділення хворим МВТ. Після лікування (або виїзду) хворого і зняття його з обліку як бактеріовиділювачів раніше сформувався осередок туберкульозної інфекції зберігає небезпеку і вимагає контролю протягом 1 року. У разі летального результату захворювання спостереження за осередком продовжують ще 2 роки.
Найцікавіші новини