Туберкульоз може розвинутися в будь-який період вагітності, але частіше проявляється в перші 6 міс після пологів. Туберкульоз, який виник у жінок під час вагітності та в післяпологовому періоді, зазвичай протікає важче, ніж виявлений до вагітності. Розвиток туберкульозу під час вагітності може бути асоційоване з ВІЛ-інфекцією. У цих випадках туберкульозне ураження виявляють не тільки в легенях, а й в інших органах. Жінки, хворі на туберкульоз, у період вагітності та після пологів підлягають спільному спостереженню фтизіатром і акушером-гінекологом.
У жінок, хворих на туберкульоз під час вагітності, виявляють різні форми туберкульозу легенів. У молодих раніше неінфікованих жінок, які зазнали первинного інфікування МВТ, нерідко виявляють первинний туберкульоз. Проте частіше туберкульоз у вагітних виникає в результаті реактивації ендогенної туберкульозної інфекції. У цьому випадку діагностують дисемінований туберкульоз або різні форми вторинного туберкульозу. Важкий перебіг захворювання з вираженою туберкульозною інтоксикацією може мати несприятливий вплив на розвиток плода і приводити до мимовільного викидня.
У I триместрі вагітності перші прояви туберкульозу, обумовлені помірно вираженою інтоксикацією (слабкість, нездужання, зниження апетиту, схуднення), нерідко пов'язують з токсикозом вагітності. Така оцінка ситуації ускладнює своєчасну діагностику туберкульозу, сприяє прогресуванню патологічного процесу. У другій половині вагітності туберкульоз, незважаючи на виражені морфологічні зміни в легенях, також часто протікає без виражених клінічних симптомів, що істотно ускладнює його виявлення.
Туберкульоз у вагітних виявляють при обстеженні з приводу скарг на слабкість, стомлюваність, надмірне потовиділення, втрату апетиту, схуднення, субфебрильна температура, а також кашель - сухий або з мокротою, задишку, біль у грудях. При появі таких скарг спостерігає вагітну в жіночій консультації акушер-гінеколог повинен направити пацієнтку в протитуберкульозний диспансер. У диспансері проводять пробу Манту з 2 ТО ППД-Л, виконують клінічні аналізи крові та сечі. При наявності мокротиння її досліджують на МБТ бактеріоскопічному і культу-ральних методами. Додатковим діагностичним методом є дослідження мокротиння за допомогою ПЛР.
Рентгенологічне дослідження під час вагітності роблять у складних діагностичних ситуаціях як виняток, захищаючи плід просвинцьованої щитом або фартухом. При підозрі на туберкульоз або підтвердженні діагнозу обстежують членів сім'ї вагітної. Рекомендації фтизіатра та акушера-гінеколога про доцільність збереження вагітності у хворої на туберкульоз базуються на оцінці її загального стану, форми, фази і особливостей туберкульозного процесу. Особливу увагу лікарі приділяють відношенню жінки до вагітності і захворюванню на туберкульоз, враховують наявні можливості медичного спостереження та лікування пацієнтки.
У більшості випадків туберкульоз не є підставою для штучного переривання вагітності. Комплексна протитуберкульозна терапія часто дозволяє зберегти вагітність без шкоди для здоров'я матері і дитини. Вагітність зазвичай зберігають у пацієнток з активним туберкульозом легень без деструкції та бактеріовиділення, при туберкульозному плевриті, а також у жінок, які раніше без ускладнень перенесли оперативні втручання з приводу туберкульозу легенів.
Показання до переривання вагітності у хворих на туберкульоз:
• прогресуючий перебіг вперше виявленого туберкульозу легенів, туберкульозний менінгіт, міліарний туберкульоз;
• фіброзно-кавернозний, дисемінований або цірротіческій туберкульоз легенів;
• туберкульоз легень у поєднанні з цукровим діабетом, хронічними захворюваннями інших систем і органів з вираженими функціональними порушеннями (легенево-серцева, серцево-судинна, ниркова недостатність);
• туберкульоз легенів, при якому потрібне оперативне втручання.
Переривати вагітність слід за згодою жінки протягом перших 12 тижнів. У період підготовки до переривання вагітності і після її переривання необхідно посилити протитуберкульозну терапію. Повторна вагітність рекомендується не раніше, ніж через 2-3 роки. Вагітні з встановленим діагнозом туберкульозу перебувають на обліку і знаходяться під наглядом дільничного фтизіатра та акушера-гінеколога. Для пологів хвору на туберкульоз жінку направляють в спеціальний пологовий будинок. Якщо такого пологового будинку немає, акушер-гінеколог і фтизіатр повинні заздалегідь поставити до відома пологове відділення для проведення організаційних заходів, що виключають контакт хворий зі здоровими породіллями. Пологи у хворих на активний туберкульоз часто протікають більш важко, ніж у здорових жінок, з більшою крововтратою та іншими ускладненнями.
При туберкульозі легень з легенево-серцевою недостатністю, наявності штучного пневмотораксу доцільно оперативне розродження кесаревим розтином. Внутрішньоутробне зараження плода МБТ відбувається рідко. Механізм такого зараження гематогенний через пупкову вену або аспіраційний інфікованої амніотичної рідиною. Діти, що народилися від хворих на туберкульоз жінок, як правило, не інфіковані МБТ. Однак після народження контакт дитини з хворою на туберкульоз матір'ю в плані первинного інфікування МБТ і захворювання туберкульозом вельми небезпечний. Новонароджених від хворих на туберкульоз матерів вакцинують залежно від їх стану вакцинами БЦЖ або БЦЖ-М. Терміни вакцинації встановлюють спільно лікар-неонатолог і лікар-фтизіатр. Після вакцинації матір і дитину роз'єднують на 6 тижнів, т. Е. На термін формування у дитини протитуберкульозного імунітету. При наявності протипоказань до вакцинації або неможливості роз'єднання дитині проводять хіміопрофілактику.
Породіллі через 1-2 діб після пологів виробляють рентгенологічне дослідження легенів і з урахуванням бактеріологічних даних визначають подальшу тактику щодо можливостей грудного вигодовування і необхідного лікування. Грудне вигодовування новонароджених дозволяють тільки матерям з неактивним туберкульозом, який не виділяє МБТ. Мати в цей час не повинна приймати протитуберкульозні препарати, щоб не впливати на формування імунітету після вакцинації дитини БЦЖ. Лікування туберкульозу у вагітних, а також у годуючих матерів проводять у відповідності зі стандартними режимами хіміотерапії та індивідуалізацією лікувальної тактики. Препарати призначають в оптимальних дозах, використовуючи звичайні методи їх введення. При виборі препаратів потрібно враховувати можливі побічні реакції на ПАСК і етіонамід у вигляді диспепсичних розладів, тому їх не слід призначати при токсикозі вагітності.
Висловлюється думка про токсичному впливі деяких препаратів на плід. Встановлено ембріотоксичний ефект стрептоміцину і канаміцину, які можуть викликати глухоту у дітей, матері яких лікувалися цими препаратами. Не рекомендується лікувати вагітних етамбутолом, етіонамідом, рифампіцином у зв'язку з можливістю розвитку у плода каліцтв. Найменш небезпечним для вагітної та плода є ізоніазид. Його слід призначати з лікувальною метою і для профілактики загострень туберкульозу. При виявленні у вагітної прогресуючої туберкульоми, кавернозного або фіброзно-кавернозного туберкульозу з бактеріовиділенням не виключена можливість оперативного втручання на легкому з метою швидкого припинення бактеріовиділення. До виписки з пологового будинку оточуючим дитини особам проводять контрольні рентгенологічні дослідження. Своєчасне виявлення туберкульозу та його лікування під час вагітності і після пологів дозволяють вилікувати більшість жінок і добитися народження здорової дитини.
Найцікавіші новини