У вагітних жінок дане захворювання зустрічається порівняно рідко. Збудник інфекції в нирку може потрапити з вже розвиненого туберкульозного вогнища в легенях або іншому органі, через багато років після первинного інфікування (через 5-15 років), переважно гематогенним шляхом. Вагітність сприяє пізньої активації туберкульозних вогнищ в нирках, і, що ще важливіше, вагітність активує латентні туберкульозні вогнища в нирках. Причини зниження резистентності нирок до туберкульозу під час вагітності ще недостатньо вивчені.
Розвитку туберкульозу нирки привертають місцеві фактори порушення уродинаміки, які б порушення відтоку сечі. Несприятливі умови для відтоку сечі створюються і під час вагітності. Також відзначено порушення уродинаміки і при патологічних процесах в жіночих статевих органах. Туберкульоз нирки в 3 рази частіше діагностується на стороні гінекологічного захворювання. Про патологічної зв'язку туберкульозу нирки з вагітністю та пологами свідчить і та обставина, що у жінок туберкульоз з більшою частотою, ніж у чоловіків, вражає праву нирку.
Клінічні прояви
Клінічні прояви туберкульозу нирки протікають, як правило, безсимптомно, особливо в початкових стадіях, і діагностується він випадково при обстеженні з іншого приводу. Спільними ознаками туберкульозної інтоксикації є: нездужання, слабкість, головний біль, швидка стомлюваність, поганий апетит. Ці скарги частіше висувають у другому-третьому триместрах вагітності. Важкий загальний стан з високою лихоманкою, ознобом властиво хворим двостороннім туберкульозом нирки, туберкульозним пієлонефритом і туберкульозом єдиної нирки. До місцевих симптомів належать тупий біль у поперековій ділянці, дизурія - порушення сечовиділення, пиурии і гематурія. Ниркова колька не властива вагітним з туберкульозом нирки. Болі зазвичай не дуже сильні, тривалі, частіше відчуваються як тяжкість в області розташування хворої нирки. Дизурия не є ранньою ознакою захворювання, так як сечовий міхур втягується після нирки, але цей симптом один з найбільш частих ознак туберкульозу.
Досліджуючи сечу, на ранніх стадіях захворювання патологічних змін можна не виявити. Надалі відзначається значна піурія, що може призвести до постановки помилкового діагнозу - пієлонефриту. Для вистановленія діагнозу туберкульозу необхідно повторне виявлення лейкоцитів у сечі без бактерій. До того ж при туберкульозі реакція сечі кисла, а при пієлонефриті - переважно лужна. Також при дослідженні сечі у більшості хворих туберкульозом нирки спостерігається різної вираженості гематурія, яка є одним з ранніх симптомів захворювання. Вона безболісна, носить тотальний характер, якщо джерелом є нирка, і термінальний - кров виділяється з сечового міхура.
При пальпації в ранні терміни вагітності можна виявити збільшення розмірів ураженої нирки.
Найбільш же достовірним методом діагностики туберкульозу нирки є виявлення мікобактерій (при мікроскопії осаду сечі, бактеріологічні методи виявлення, посіві сечі на селективні живильні середовища і використовуючи біологічну пробу - щеплення осаду сечі морській свинці).
Відповідно до існуючої класифікації розрізняють наступні деструктивні форми змін в нирці: папіліт, кавернозний туберкульоз, фіброзно-кавернозний і піонефроз. Дані форми туберкульозу можливо встановити за допомогою ехографії та ультразвукового дослідження. Так як туберкульозний процес зачіпає і сечовий міхур, доцільно проведення цистоскопії, при якій найчастіше виявляються неспецифічні зміни слизової оболонки сечового міхура: дифузна або вогнищева гіперемія, зміни слизової оболонки типу кістозного або фолікулярного циститу, бульозний набряк слизової оболонки або розвиток грануляцій.
В даний час можливе використання туберкуліно-фармакоіндігокарміновой проби: вона заснована на визначенні екскреції индигокармина з сечею на тлі поліурії, індукованої внутрішньовенним введенням лазиксу до і після введення туберкуліну (Грунд В.Д., Шапіро Л.А., 1988).
Лікування
У жінок з туберкульозом нирки, з тих чи інших причин не отримують лікування, вагітність зазвичай закінчується неблагополучно. Туберкульозна інтоксикація, пов'язана з активністю специфічного процесу, ураження туберкульозом плаценти, аноксия, а в деяких випадках і артеріальна гіпертензія є основними причинами самовільного переривання вагітності і передчасних пологів, а також зумовлюють високу перинатальну смертність.
При проведенні своєчасної протитуберкульозної терапії прогноз вагітності та пологів для матері та плоду значно поліпшується. Мимовільні викидні і мертвонародження не спостерігається зовсім, так як лікування значно зменшує туберкульозну інтоксикацію. Якщо лікування специфічними засобами розпочато вчасно, туберкульоз нирок не служить показанням для переривання вагітності та природного ведення пологів навіть у тих випадках, коли процес має двосторонній характер. Протипоказанням до залишення вагітності є захворювання, ускладнене гіпертензією або розвитком ниркової недостатності внаслідок зморщування ураженої нирки.
Всю вагітність хворі на туберкульоз нирки жінки спостерігаються в жіночій консультації і в протитуберкульозному диспансері, звідки зазвичай їх направляють в урологічний центр до фтізіоурологу. Жінки, хворі на туберкульоз нирки, потребують тривалого лікування протягом всієї вагітності, особливо в другій її половині, а також у період лактації. Протитуберкульозні препарати підбираються строго індивідуально з використанням в основному тих же лікарських засобів, що і поза вагітності: тубазид (по 5-6 мг / кг маси тіла), етамбутол (0,8-1,2 г на добу), бенеміцін (з другої половини вагітності по 0,4-0,6 г на добу). Протипоказані: стрептоміцин, несприятливо впливає на вестибулярний апарат і орган слуху плоду, і тибон, гнітючий функцію нирок і печінки плода.
Найцікавіші новини