Отримані результати імунологічного обстеження хворих (кількість і функціональна активність Т- і В-лімфоцитів) порівнювали з аналогічними даними здорових невагітних жінок.
Як ми вже зазначали вище, згідно з даними літератури, показники імунологічної реактивності організму жінок повністю відновлюються до кінця 1-го тижня післяпологового періоду, тому в наші дослідження були включені пацієнтки, які захворіли на мастит пізніше 7 діб після пологів, у яких були відсутні грубі прояви патології вагітності , пологів та післяпологового періоду, тобто їх вихідний імунологічний фон не повинен був відрізнятися від показників здорових невагітних жінок.
До операції (1-е дослідження) у всіх групах хворих абсолютне і відсоткове кількість Т-клітин, особливо Т-лімфоцитів, було значно нижче показників здорових жінок. Зазначені порушення були більш виражені у хворих з важким або середньої тяжкості станом.
Істотно змінювалася і функція Т-клітин: знижувався відсоток бластной трансформації лімфоцитів (РБТЛ) периферичної крові у присутності неспецифічного стимулятора фитогемагглютинина (ФГА), особливо при загальному важкому стані жінок.
Зміни у В-системі імунітету до операції мали інший характер. У всіх групах хворих спостерігалося зниження абсолютної кількості В-клітин, але більш виражене у жінок в задовільному стані. У той же час відносна кількість В-лімфоцитів було вище, особливо у жінок у важкому стані в порівнянні з показниками у здорових.
Кількість IgA у всіх хворих і IgM - в 2-й і 3-й групах було вище норми, і показники їх не залежали від тяжкості вихідного стану. Кількість IgG не відрізнялося від нормальних показників і було практично однаково у всіх жінок.
Таким чином, вихідний імунологічний фон у хворих з гнійним лактаційний мастит до початку лікування виявився істотно зниженими. Тяжкість порушень у більшості випадків корелювала з загальним станом. Найбільшою мірою при гнійному маститі страждає Т-система імунітету. Недостатність абсолютної кількості В-клітин поєднується зі значним збільшенням імуноглобулінів, особливо у хворих із загальним середньотяжким або тяжким станом.
Слід підкреслити, що в більшості випадків нам не вдалося диференціювати взаємозалежність виникнення захворювання і вихідних показників імунної системи хворих.
Через 3-5 діб після операції (2-е дослідження) у хворих з вихідним задовільним станом абсолютна кількість Т-лімфоцитів значно збільшилася (рlt; 0,001) порівняно з вихідним рівнем, але не досягало нормальної величини. Динаміка цього показника у хворих 2-ї групи була менш помітною (р> 0,05), а при важкому перебігу захворювання абсолютна кількість Т-лімфоцитів навіть знижувався (Рlt; 0,01).
Відносна кількість Т-лімфоцитів також кілька зростала у всіх обстежуваних пацієнток, а у хворих 1-ї групи цей показник навіть досягав рівня здорових жінок. Однак функціональна активність Т-лімфоцитів до цього часу залишалася практично незмінною (р> 0,05) у всіх хворих у порівнянні з вихідними даними.
Суттєвою динаміки абсолютної кількості В-лімфоцитів в ці дні після операції не спостерігалося (р> 0,05), хоча цей показник дещо знижувався у жінок 2-й і 3-ї груп. Відносна кількість В-лімфоцитів знижувався у всіх хворих більш істотно (рlt; 0,01), але і цей показник все-таки не досягав нормального рівня.
Кількість імуноглобулінів, крім IgM, в цей період статистично достовірно не змінювалося в порівнянні з вихідними показниками. У той же час імуноглобулін М у хворих 2-й і 3-ї груп знизився до нормального рівня.
Таким чином, до 3-5-ї доби післяопераційного періоду реактивність Т-системи імунітету у хворих з гнійним маститом при вихідному задовільному стані практично нормалізувалася, залишалася без змін у жінок 2-ї групи і продовжувала знижуватися при тяжкому перебігу захворювання. Менш помітні зміни відбувалися у В-системі імунітету, реактивність якої залишилася в цілому на вихідному рівні.
У день виписки жінок із стаціонару (3-е дослідження) абсолютна кількість Т-лімфоцитів у 2-й групі значно перевищило вихідні величини, але тільки у хворих 1-ї групи досягло нормального рівня (рlt; 0,01) і істотно не змінювалося у хворих 3-ї групи (р> 0,05) у порівнянні з даними попереднього дослідження. Відносна кількість Т-лімфоцитів в 1-й групі залишилося на нормальному рівні, в інших було нижче норми.
Функціональна активність Т-лімфоцитів до дня виписки хворих із стаціонару збільшилася порівняно з попередніми дослідженнями (рlt; 0,05), але в більшості випадків залишалася нижче норми.
Абсолютна кількість В-лімфоцитів у всіх пацієнток статистично достовірно не відрізнялося від результатів 1-го і 2-го обстежень, а відносна кількість В-лімфоцитів помітно зменшилася (рlt; 0,01) порівняно з 1-м дослідженням.
Суттєвою динаміки рівня різних класів імуноглобулінів не спостерігалося. Тільки у жінок з початково важким станом кількість IgM в день виписки стало значно менше, ніж до початку комплексної терапії (рlt; 0,05). Проте величина цього показника залишалася вищою, ніж у здорових жінок.
Таким чином, до дня виписки хворих із стаціонару кількість Т-лімфоцитів істотно підвищується, а при легкому перебігу захворювання в більшості випадків досягає нормальних показників. Більш повільно відновлюється функція Т-лімфоцитів навіть у пацієнток, стан яких при госпіталізації був задовільним.
В-система імунітету в процесі лікування змінювалася в меншій мірі, і показники її до дня виписки незалежно від вихідного стану хворих були приблизно однаковими. Кількість імуноглобулінів залишалося вище або в межах норми.
Імунологічна реактивність при гнійному маститі залежала також від форми запального процесу в молочній залозі. Найбільш зниженою виявилася здатність організму боротися з інфекцією у жінок з флегмонозним маститом і меншою мірою - при абсцедуючої і інфільтративно-абсцедуючої маститі. Загальна закономірність динаміки показників реактивності Т- і В-систем імунітету в процесі лікування виявилася ідентичною тяжкості вихідного стану жінок, описаної вище. Це й зрозуміло, оскільки при абсцедуючої маститі загальний стан хворих порушується мало. При Флегмозние же формі захворювання, як і при інфільтративно-абсцедирующей, стан жінок частіше було важким.
З метою виявлення залежності між тяжкістю ураження імунної системи та тривалістю перебігу запального процесу в молочній залозі всі хворі ретроспективно були розподілені на 3 підгрупи залежно від ступеня порушення імунної системи: А) легке, Б) середньої тяжкості і В) важкий. Порушення імунологічної реактивності вважалися нами важкими при наявності в периферичної крові не більше 40% Т-лімфоцитів і 50% бластів, трансформованих з лімфоцитів під впливом фитогемагглютинина (РБТЛ на ФГА) - середньої тяжкості - при відносному кількості Т-лімфоцитів від 40 до 50% і показнику РБТЛ на ФГА від 50 до 60% - легенями - при показниках Т-лімфоцитів не менше 50% і реакції бластной трансформації лімфоцитів більше 60%. Слід зазначити, що при виділенні підгруп ми враховували тільки тяжкість ураження Т-системи імунітету, так як у переважної більшості жінок рівень всіх класів імуноглобулінів та відносної кількості В-лімфоцитів був у межах норми або навіть перевищував його.
При легкому порушенні Т-системи імунітету запальний процес у молочній залозі купировался значно швидше, ніж при порушеннях середньої тяжкості, і майже в 2 рази швидше, ніж при важкому. Раніше поліпшувалися самопочуття і загальний стан жінок, в більш короткі терміни нормалізувалися кількість лейкоцитів крові та ШОЕ, знижувався лейкоцитарний індекс інтоксикації. Була більш вираженою позитивна динаміка даних, отриманих при бактеріологічному, цитологічному обстеженнях, рН-метрії та ін. При тяжких порушеннях імунної системи частіше розвивалися нагноєння ран або реинфицирование їх, особливо синьогнійної паличкою. Все це в кінцевому підсумку впливало і на тривалість лікування, яка при важкому ураженні імунної системи була майже в 1,5 рази більше, ніж при легких порушеннях.
Таким чином, все викладене вище підтверджує доцільність використання иммунокорригирующих препаратів у комплексній терапії лактаційний маститів.
Найцікавіші новини