Артеріальна гіпертонія частіше зустрічається при цукровому діабеті II типу. Припускають, що артеріальна гіпертонія і порушення вуглеводного обміну патогенетично взаємопов'язані і є наслідком інсулінорезистентності та гіперінсулінемії. Поєднання порушення вуглеводного обміну, артеріальної гіпертонії, дисліпідемії та центрального ожиріння відомо як метаболічний синдром. Поєднання цукрового діабету та артеріальної гіпертонії підвищує ризик розвитку мікро- і макросудинних порушень, ішемічної хвороби серця, серцевої недостатності, церебральних ускладнень і захворювань периферичних судин. Макросудинних ускладнення лежать в основі більшості випадків смерті хворих на цукровий діабет, в той час як при відсутності артеріальної гіпертонії відзначають збільшення тривалості життя таких пацієнтів. Мікросудинні ускладнення призводять до розвитку діабетичної нефро- і ретинопатії, у свою чергу збільшують смертність. Прогресуюче зниження функції нирок, що спостерігається у хворих діабетом і артеріальною гіпертонією, найбільш виражене при наявності мікроальбумінурії та протеїнурії, може бути загальмовано шляхом інтенсивної антигіпертензивної терапії. Обнадійливі результати в цьому плані отримані при застосуванні інгібіторів АПФ.
Ефективним нефармакологічним методом лікування є нормалізація маси тіла. Важливо суворе дотримання дієти, спрямованої як на нормалізацію вуглеводного та ліпідного обміну, так і на зниження маси тіла і артеріального тиску. Рекомендується обмежити вживання солі до З г добу. Особливу увагу необхідно приділити фізичним вправам (швидка ходьба до 30хв в день, плавання до 1 год З рази на тиждень), регулярне виконання яких надає сприятливу дію на чутливість до інсуліну, рівень артеріального тиску і ліпідний обмін. Проте слід враховувати, що надмірні фізичні навантаження можуть збільшити ризик гіпоглікемії, особливо при прийомі алкоголю.
У дослідженні UKPDS (UK Prospective Diabetes Study) було встановлено, що ефективне зниження підвищеного артеріального тиску призводить до більшого зниження ризику макросудинних ускладнень, ніж гіперглікемії.
Препарати для початкової терапії підбирають на підставі загальних принципів антигіпертензивного лікування з урахуванням метаболічних ефектів антигіпертензивних засобів.
Тіазиди у високих дозах і бета-адреноблокатори (особливо неселективні) можуть призводити до розвитку дисліпідемії і збільшенню інсулінорезистентності. Але при застосуванні діуретиків у пацієнтів з цукровим діабетом продемонстровано зменшення серцево-судинної летальності та захворюваності.
Бета-адреноблокатори можуть потенційно маскувати симптоми гіпоглікемії. Однак доведено їх ефективність для вторинної профілактики серцево-судинних ускладнень у пацієнтів, які перенесли інфаркт міокарда. У хворих на цукровий діабет рекомендується уникати комбінованої терапії тіазидами і бета-адреноблокаторами. Доцільною є комбінація діуретиків та інгібіторів АПФ.
Є достатньо даних про сприятливі ефекти інгібіторів АПФ у хворих з цукровим діабетом, нирковою і серцевою недостатністю. Переваги блокаторів рецепторів ангіотензину II перед препаратами інших класів не доведені. Їх можна рекомендувати при непереносимості інгібіторів АПФ.
Передбачається, що антагоністи кальцію мають метаболічної нейтральністю. Однак доцільність застосування антагоністів кальцію при цукровому діабеті вимагає підтвердження. Рекомендується використовувати препарати тривалої дії та уникати призначення дигидропиридинов хворим, у яких в анамнезі спостерігалися трофічні виразкові зміни стопи. При мікроальбумінурії можливе призначення верапамілу в якості монотерапії або в комбінації з інгібітором АПФ.
Альфа-адреноблокатори є ефективними антигіпертензивними засобами і сприятливо впливають на метаболічні показники. Рекомендується використовувати тривало діючі препарати з метою попередження ортостатичної гіпотонії. У дослідженні НОТ мінімальний ризик серцево-судинних ускладнень у хворих на цукровий діабет був при цільовому артеріальному тиску нижче 80 мм рт. ст. У дослідженні UKPDS при рівні артеріального тиску 144/82 мм рт. ст. ризик макро- і мікросудинних ускладнень був нижчим, ніж при рівні артеріального тиску 154/87 мм рт. ст. Дані цих досліджень свідчать про сприятливий ефект зниження артеріального тиску навіть нижче норми у хворих на цукровий діабет.
Найцікавіші новини