Інфекції сечовидільної системи найчастіше викликає кишкова паличка, рідше інші грамнегативні бактерії, як виняток - грампозитивні. Бактерії потрапляють висхідним (через сечовипускальний канал) або низхідним або гематогенним шляхом, що буває у новонароджених при загальному інфікуванні організму з попаданням бактерій в кров. У сечовипускальний канал хвороботворні бактерії потрапляють при запальних процесах в його оточенні (в області статевих піхви і т. Д.). Попаданню і розвинена бактерій сприяє утруднення відтоку і застій сечі в будь-якому відділі видільної системи. Вже невелике застій сечі в сечовому міхурі створює хороші умови для розвитку запалення. Викликане бактеріями запалення ускладнює правильну роботу механізму сечовиділення. У деяких хворих це викликає міхурово-сечовідний запалення і поширення інфекції на ниркові балії, а потім і на паренхіму нирок. У частини дітей повторювані інфекції сечових шляхів призводять до стійкого пошкодження нирок. Іноді воспалітельнийпроцессотпочечнихлоханок распространяетсянаостальнуючасть нирки, набуваючи хронічного характеру, і призводить до хронічної ниркової недостатності вже в дитинстві. Так зазвичай буває у дітей з вадами сечовидільної системи, особливо при значно вираженому міхурово-сечовідний рефлюкс, наявності «заслінки» в сечівнику, нейрогенном сечовому міхурі.
Ознаки інфекції сечовидільної системи у дітей нетипові, що ускладнює ранню діагностику. У деяких грудних дітей домінують симптоми, не пов'язані з системою сечовиділення: блювота, відсутність апетиту, блідість, лихоманка, жовтяниця, іноді часте сечовипускання з плачем і занепокоєнням. Однаково часто хворіють і хлопчики, і дівчатка.
У шкільному віці у дітей превалюють симптоми з боку сечового міхура: часті болісні позиви до сечовипускання і нетримання сечі. Якщо захворювання протікає з високою температурою тіла і болями в ділянці нирок, необхідно запідозрити пієлонефрит (тобто бактеріально-запальний процес захопив нирки). Така локалізація може призвести до виникнення рубців, а в подальшому їх розповсюдженню і розвитку ниркової недостатності. Це буває в основному у молодших дітей, якщо лікування розпочато пізно не зовсім ефективно. У деяких дітей чергові загострення протікають по-різному: загальна інфекція без типових ознак із затримкою сечі, лихоманкою і болями або єдиним проявом у вигляді поганого самопочуття і блідості.
Як діагностуються інфекції сечовидільної системи?
Діагностика інфекцій сечовидільної системи заснована на загальному аналізі і посіві сечі. В загальному аналізі сечі визначається невелика кількість білка, лейкоцити, іноді еритроцити. Велике значення для діагностики та лікування має посів сечі, враховується число бактерій в 1 мл сечі, їх чутливість до ліків.
Достовірність результатів залежить від правильності забору сечі. Після ретельного підмивання збирають в стерильний посуд середню порцію сечі, тобто посуд треба підставити під струмінь сечі тільки після виділення перших порцій, щоб сечовипускальний канал був промитий першими її порціями. Посудина (пробірка, пляшечка, баночка) відразу закривають стерильною пробкою, обережно, щоб не забруднити пробку при дотику руками. Щоб правильно зібрати середню порцію сечі у немовляти, треба тримати його на руках з розведеними ніжками, уважно вловлюючи початок сечовипускання. Старші дівчатка повинні мочитися в положенні з широко розставленими ногами. З метою правильного взяття сечі на посів у молодших дітей іноді проводиться катетеризація або, рідко, пункція сечового міхура над лоном.
Після взяття сечі на посів її треба якомога швидше доставити в лабораторію, утримуючи в холоді. Число бактерій (бактеріурія) вище 10000 (104) в 1 мл вказує на інфекцію сечовивідних шляхів, а наявність їх в кількості 100000 (105) в 1 мл і вище стає достовірним її ознакою. При хронічному пієлонефриті і більш низькі показники є діагностичною ознакою, якщо в декількох посівах виявляються ті ж мікроорганізми. Дослідження достовірно, якщо не застосовувалися антибактеріальні засоби. Тому посів сечі повинен проводитися перед початком лікування. У частини дітей бактериурии НЕ супроводять зміни в загальному аналізі сечі і клінічні ознаки. Така прихована бактериурия може пройти самостійно, але в молодших дітей її треба лікувати, оскільки іноді вона переходить в полісімптомние прояв інфекції сечовидільної системи. У дівчаток в шкільному віці безсимптомна бактеріурія не потребує лікування.
Яке лікування застосовується при інфекціях сечовидільної системи?
Лікування інфекцій сечовидільної системи засноване на застосуванні протибактерійних засобів, вживанні великої кількості рідини, а в першому пе¬ріоде хвороби показаний постільний режим.
Після лікування необхідно провести УЗД і цистографию з метою виявлення можливих вад сечовидільної системи.
Діти з вадами до хірургічної корекції повинні отримувати профілактичне лікування для попередження інфікування, періодично їм потрібно проводити контроль аналізів сечі.
Дітям без зазначених вад, але з повторюваними інфекціями сечовивідних шляхів також слід провести профілактичне лікування, яке включає рясне пиття, великі дози вітаміну С, дотримання особистої гігієни та прийом протибактерійних засобів. Ефективність профілактичного лікування періодично контролюється за загальними аналізах сечі і посівам сечі, У старших дітей без вад сечовидільної системи і протибактерійні кошти треба застосовувати тільки в періоди інфікування.
Найцікавіші новини