Серед мікробних збудників пієлонефриту частіше виявляються кишкова паличка, ентерокок, стафілокок. У 10-25% випадків хронічного пієлонефриту зустрічається змішана бактеріальна флора в сечі. Інфікування нирки і збиральної системи відбувається в основному висхідним (у 80% хворих) і гематогенним шляхами.
У виникненні та розвитку пієлонефриту важливе значення мають:
• зниження імунної системи організму;
• наявність екстра-та інтраренального обструкцій сечових шляхів, що сприяють застою сечі;
• зміна реактивності ниркової паренхіми, що веде до зниження її резистентності до сечової інфекції;
• патогенність мікробних збудників і їх стійкість до антибактеріальних препаратів;
• обмінні захворювання: цукровий діабет, цистинурия, гіпокаліємія та ін .;
• наявність екстраренальних вогнищ інфекції, вульвовагиніти, стан дегідратації, септицемії, дефекти при катетеризації сечових шляхів та ін.
Кожен з перерахованих факторів може мати самостійне значення у виникненні пієлонефриту. Проте частіше захворювання розвивається при поєднанні впливів деяких з них.
Розрізняють первинний і вторинний пієлонефрит. При первинному пієлонефриті не спостерігається аномалій сечової системи. Вторинний пієлонефрит виникає на тлі органічних або функціональних аномалій нирок і сечових шляхів, які супроводжуються порушенням пасажу сечі, обмінних порушень та ін. За перебігом розрізняють гострий і хронічний пієлонефрит.
Найцікавіші новини