У початкових стадіях захворювання і при торпидном його перебігу застосовують препарати, які є антагоністами по відношенню до дії соматотропного гормону, або препарати, що пригнічують секрецію соматотропного гормону (прогестерон, медроксіпрогестеронацетат, хлорпромазин). Для корекції секреції соматотропного гормону застосовують парлодел і аналог соматостатину - сандростатін (октреотид).
Парлодел володіє тривалим виборчим дією, блокуючим Соматотропний секрецію при акромегалії. Лікування парлоделом покращує клінічний перебіг акромегалії, сприяє нормалізації біохімічних і гормональних показників.
Перед початком лікування парлоделом встановлюється ступінь чутливості до препарату. Для цього хворий приймає всередину 1 таблетку (2,5 мг) парлодела, через 4 години після прийому препарату перевіряється вміст соматотропіну в крові. Якщо відбулося його зниження на 50% і більше порівняно з початковим рівнем, то можна говорити про високу чутливість хворого до парлодела і очікувати позитивного ефекту від його застосування.
У 1-й день призначають на ніч 1/2 таблетки (1,25 мг). У наступні 4-5 днів дозу поступово збільшують до 4 таблеток (10 мг) в день, до кінця тижня - до 8 таблеток (20 мг), по 2 таблетки під час їжі 4 рази на день з інтервалом 6 ч. При поганій переносимості дозу препарату можна зменшити до 10 мг на добу. У деяких випадках доза парлодела може бути збільшена до 30 і навіть до 40-60 мг на добу. Ефективність препарату оцінюють не раніше ніж через місяць безперервного лікування. При тривалому застосуванні ефект препарату знижується, що призводить до збільшення дози. У 70-90% хворих є клінічне поліпшення симптомів захворювання, а зниження гормону росту в сироватці крові відзначається у 50-70% лікованих хворих. У разі скасування парлодела часто знову відзначається підвищення вмісту гормону росту в крові. Тому парлодел в основному використовується як симптоматична терапія. Парлодел рекомендується застосовувати як засіб передопераційної підготовки після променевої терапії (поки настане її ефект), а також при неефективності або неможливості проведення променевої терапії або операції. В останній ситуації лікування парлоделом проводиться довічно.
Сандостатин - тривало діючий аналог соматостатину. Препарат знижує секрецію соматотропіну. Тривалість інгібуючої дії на вивільнення соматотропного гормону становить як у здорових, так і у хворих акромегалію більше 8 ч. При підшкірному введенні сандостатин більш ніж в 20 разів сильніше уповільнює вивільнення гормону росту, ніж сомато-статин. І друга перевага сандостатина полягає в тому, що він більш ніж в 22 рази сильніше пригнічує секрецію соматотроп¬ного гормону, ніж інсуліну.
У соматостатина вплив на інгібі-вання секреції інсуліну виражено значно сильніше, длі¬тельность дії - 9 год. Сандостатин призначають в оптимальній дозі по 100 мкг п / к 3 рази на день. Для деяких хворих ефективна доза препарату може становити 1000 і навіть 1500 мкг на добу. Побічні явища сандостатина рідкісні і виражаються у вигляді діареї, болю в животі, утворення каменів у жовчному міхурі. У ряді випадків більш виражене пригнічення секреції соматотропного гормону настає при комбінованої терапії сандостатином і парлоделом.
Лікування сандостатином проводять у разі неповного видалення пухлини, при наявності протипоказань до проведення операції при пізньому зверненні хворого, а також за відсутності ефекту від застосування парлодела або при його непереносимості.
Можливо також ізольоване проведення медикаментозної терапії у хворих похилого віку (старше 60 років) за наявності макроаденоми гіпофіза і незначному підвищенні рівня гормону росту.
Симптоматична терапія
Симптоматичне лікування:
1) при явищах цукрового діабету призначаються дієта № 9, гіпоглікемізуючі засоби з групи бігуанідів, а в крайніх випадках - інсулін;
2) при явищах гіпоталамо-гіпофізарної недостатності проводиться замісна терапія глюкокортикоїдними препаратами і гонадотропином (в осіб молодого віку), при явищах гіпотиреозу призначаються тиреоїдні гормони;
3) при підвищенні артеріального тиску призначаються гіпотензивні засоби (антагоністи кальцію, інгібітори АПФ, сечогінні засоби);
4) при головному болю - засоби, що знижують внутрішньочерепний тиск, і анальгезирующие препарати;
5) при міокардіодистрофії проводиться лікування рибоксином, фосфаденом, кокарбоксилазой, ліпоєвої кислотою. При розвитку недостатності кровообігу призначаються серцеві глікозиди, інгібітори АПФ;
6) при порушенні функції печінки призначаються гепатопротектори (есенціале, карсил, катерген).
Найцікавіші новини