Частота уражень нервової системи при цукровому діабеті залежить також не тільки від тривалості захворювання, але і від віку хворих. Найчастіше вони з'являються у хворих старше 50 років, після більш-менш тривалого періоду існування цукрового діабету. У деяких випадках, однак, ті чи інші прояви діабетичної нейропатії (порушення чутливості, зниження сухожильних рефлексів і рухові розлади) розвиваються через кілька місяців після діагностування цукрового діабету або одночасно з ним. У міру впровадження в практику методів електроміографії з'явилася можливість діагностувати полінейропатію на стадії доклінічних її проявів. Цей метод дозволяє встановити ступінь ураження периферичних нервів при цукровому діабеті.
Таким чином, частота полінейропатії у хворих на цукровий діабет залежить від методу, що застосовується для діагностики ураження нервової системи. Так, при застосуванні електрофізіологічних методів дослідження, насамперед міографії, що виявляється частота поразок функції периферичних нервів збільшується до 70-90%. Більш часто при цукровому діабеті вражається вегетативна нервова система. Електронейроміографія - комплексний метод дослідження, що включає ряд щодо самостійних методик: 1) аналіз параметрів викликаних потенціалів м'язів і нервів - ПД-нерва, М-відповіді, Н-рефлексу, хвилі (латентний період, форма, амплітуда, тривалість, діагностика його змін при поступовому наростанні сили подразнення) - 2) визначення числа функціонуючих рухових одиниць-3) визначення швидкості проведення імпульсу по рухових волокнах в різних сегментах нервового ствола- 4) визначення швидкості проведення імпульсу по чутливих волокнах в різних сегментах нервового стовбура.
При електрофізіологічне обстеженні 181 хворого на цукровий діабет А. С. Єфімов та С. Н. Ткач (1988) встановили, що першими ознаками функціональних порушень нейромоторного апарату при діабетичної полінейропатії є потенціали фасцикуляций в стані спокою і при дихальному зміні тонусу, зниження амплітуди біоактивності при довільному скороченні деяких м'язів дистальних відділів нижніх кінцівок. Потім відбувається подальше зниження амплітуди біоактивності м'язів, а при різко вираженою полінейропатії спостерігаються значне зниження амплітуди і уражень частоти коливань, яке змінюється зникненням потенціалів дії. У міру прогресування діабетичної полінейропатії відбувається поступове уповільнення швидкості поширення збудження по периферичних нервах. При різко вираженою полінейропатії біоелектричний відповідь м'язи при максимальному електричному подразненні нерва зникає внаслідок її денервации.
М. І. Балаболкін та ін. (1989) проведено електронейроміографіческіх дослідження функції периферичних нервів у 70 хворих на діабет, з яких 27 хворих мали клінічні ознаки ураження периферичної нервової системи. Визначалася швидкість проведення імпульсу (СПИ) по еферентних волокнах серединного і великоберцового нервів. У хворих на цукровий діабет типу 1 (34 хворих) СПИ по правому великогомілкової нерву становила 37,2 ± 3,1, по лівому - 37,9 ± 3,3 (контроль 49,6 ± 2,1), по правому серединного нерва - 48,9 ± 2,3, польовому - 51,0 ± 2,4 (контроль 61,0 ± 1,5). У хворих на цукровий діабет типу 2 (36 хворих) СПИ по правому великогомілкової нерву становила 41,0 ± 3,1, по лівому - 41,4 ± 3,2 (контроль 49,6 ± 2,1), по правому серединного нерва - 53,7 ± 2,5, по лівому - 53,8 ± 2,6 (контроль - 61,0 ± 1,5). Таким чином, електронейроміографіческіх дослідження дозволяє виявити ознаки ураження периферичної нервової системи на доклінічній стадії діабетичної полінейропатії. Рання її діагностика можлива тільки при визначенні швидкості транспорту деяких пептидів по нервового волокна. Речовина Р і соматостатин виявляються в чутливих волокнах блукаючого і сідничного нервів. Поданим AL MacLean (1987), вміст соматостатину було знижено у сідничний нерв тварин, хворих на діабет, викликаним стрептозотоцином. Зниження вмісту соматостатина в нерві можна використовувати як маркер діабетичної нейропатії на ранніх її стадіях.
Запропоновано декілька клінічних класифікацій діабетичної нейропатії, відповідно до яких ураження нервової системи поділяється на кілька синдромів.
1. Синдром периферичної (двосторонньої) нейропатії: а) переважне ураження чутливих нервов- б) переважне ураження рухових нервов- в) комбіноване ураження чутливих, рухових і вегетативних нервів.
2. Синдром проксимальної (симетричною або асиметричною) нейропатії рухових нервів: а) черепних або краніальних нервов- б) периферичних нервів.
3. Синдром полірадікуло- і плексопатии.
4. Синдром автономної (вегетативної) нейропатії.
Представлена класифікація грунтується на наявності клінічних проявів нейропатії. Однак при обстеженні хворого за допомогою різних чутливих методів часто виявляються порушення деяких функцій нервової системи при відсутності скарг хворих і клінічних проявів. У цьому зв'язку, як нам видається, правомірно поділяти нейропатию на субклиническую і клінічну стадії, що й представлено нижче.
Найцікавіші новини