2. Протизапальна терапія (саліцилати, амідопірин, індометацин, бруфен, вольтарен, у важких випадках кортикостероїдні препарати) - є повідомлення (Кіпілідзе М.М. та ін., 1981) про успішне застосування декариса (левомізол).
3. Імуносупресивні терапія (делагіл, резоцін, плаквенил).
4. Вплив на метаболізм міокарда (рибоксин, кокарбоксилаза, анаболічні стероїди, препарати калію, вітаміни групи В та ін.).
5. Санація вогнищ інфекції.
6. Симптоматична терапія (серцеві глікозиди, антиаритмічні засоби, сечогінні та ін.).
Лікування серцевої недостатності та порушень ритму при міокардитах таке ж, як і при інших захворюваннях. Слід тільки обумовити, що ефективність лікування серцевимиглікозидами в гострому періоді міокардиту незначна, а їх токсичну дію виражено більше, ніж при інших захворюваннях. Це необхідно враховувати при виборі препарату і його доз. Що стосується питання про тривалість лікування, визначення тривалості непрацездатності хворих міокардитом, то існують крайні точки зору, і зокрема точка зору Г. Барч (1972), що пропонує доводити термін перебування хворого гострим міокардитом в ліжку до 1-1,5 років. Х. Фрідберд (1971), оскаржуючи точку зору Г. Барч, вказує на те, що основним критерієм тривалості лікування і термінів госпіталізації повинна бути тяжкість клінічних ознак хвороби.
Мабуть, варто погодитися з думкою В.А. Насонової, Н.Р. Памева, які вважають, що тривалість постільного режиму повинна визначатися періодом активного запального процесу. При інфекційно-алергічному міокардиті період постільного режиму зазвичай коливається від 2 до 5 тижнів. Особи, які перенесли міокардит, повинні протягом 2-3 років перебувати на диспансерному обліку.
Вимагає обговорення також і питання про послідовність застосування лікарських засобів. У гострому періоді хвороби, коли ще не стихли прояви інфекції, показані антибіотики та інші антибактеріальні препарати.
У другій фазі хвороби, коли зазначені медикаменти можуть грати навіть негативну роль додаткового алергізуючої фактора, на першому плані має бути лікування десенбілізірующімі і протизапальними препаратами, до числа яких відносяться і слабкі імунодепресанти (метіндол), а також інгібітори кінінової системи (ангінін, контрикал).
Показано застосування саліцилатів, димедролу, супрастину та ін. Всі ці препарати широко показані при тривалому перебігу міокардиту.
Не завжди легко вирішити питання про призначення при міокардитах стероїдних гормонів.
Так, С. Хірчман і Г. Хаммер (1974) вважають, що при вірусних міокардитах стероїдні гормони протипоказані, оскільки вони погіршують перебіг хвороби.
Однак при важкому перебігу міокардиту нез'ясованої етіології іноді важко відмовитися від застосування стероїдних гормонів- краще призначати їх в невеликих дозах (не більше 15-25 мг на добу з поступовим зменшенням дози) - небажано, щоб загальна кількість прийнятого гормону перевищувало 300 мг.
Найцікавіші новини