Багато жінок не підозрюють, що у них давно є як біохімічні, так і клінічні ознаки захворювання. За нашими даними, сумарна поширеність невиявлено-ного СД, порушеної толерантності до глюкози або порушення глікемії натще серед жінок старшої вікової групи сягає 10%. Тому всім жінкам, які звертаються до лікаря з приводу клімактеричних скарг, слід рекомендувати визначення глікемії. До особливостей менопаузи при СД можна віднести більш ранній початок клімактеричного періоду і більш раннє настання менопаузи. Також є позитивна кореляція між віком, в якому виникає СД, і часом настання менопаузи. Так, у жінок з ЦД типу 2 менопауза настає в середньому в 49-50 років. Для жінок з ЦД типу 1 характерно ще більш раннє настання менопаузи - в 45-47 років, а при дебюті ЦД у віці до 8- 10 років вік настання менопаузи складає 40-41 рік. Іншою характерною рисою клімактерію у жінок з ЦД є досить важкий перебіг клімактеричного синдрому, особливо на тлі декомпенсації ЦД.
У жінок з ЦД більш часто виникають урогенітальні розлади. Це обумовлено частими інфекційно-запальними процесами сечостатевого тракту внаслідок наявного імунодефіциту і тривалої глікозурії, а також діабетичної вісцеральної нейропатією з розвитком нейрогенного сечового міхура. Більшість пацієнток скаржиться на нетримання сечі, сухість у піхві, свербіж вульви, ануса. Для жінок з ЦД типу 2 в перименопаузі характерна гіперандрогенія, патогенетично обумовлена складними механізмами розвитку гіперінсулінемії та інсулінорезистентності. Для хворих на ЦД типу 1 характерний високий ризик і частота розвитку остеопорозу. Однією з основних причин поразки кісткової тканини при цьому захворюванні є дефіцит інсуліну. Інсулін структурно схожий на інсуліноподібний фактор росту, що є важливим регулятором утворення кістки. Низький вміст цього гормону призводить до порушення проліферації остеобластів. Серед інших причин розвитку остеопорозу при ЦД типу 1 слід зазначити діабетичну нефропатію, особливо при розвитку хронічної ниркової недостатності і третинного гіперпаратиреозу.
Розвиток менопаузи повинно відображатися на програмі терапевтичного навчання жінок, хворих на ЦД. У період менопаузи знижується швидкість метаболічних процесів, тому для підтримки маси тіла потрібно менше калорій. Крім того, постменопауза є інсулінорезистентність станом, що супроводжується базальної гиперинсулинемией, збільшенням індексу маси тіла. У жінок з надмірною масою тіла в період постменопаузи зростає частота виникнення порушень вуглеводного обміну (НТГ), СД типу 2. Якщо у жінок у фазі постменопаузи кількість калорій не знижено принаймні на 20%, то неминуче підвищення маси тіла. Якщо хвора ЦД типу 2 не вдається до дозованим фізичним навантаженням та зменшенню в своєму раціоні жирів тваринного походження і вуглеводів, то, природно, дуже скоро підвищення маси тіла призведе до прогресування інсулінорезистентності, зростанню рівня глікемії і збільшенню дози цукрознижувальних препаратів.
Таким чином, пацієнтки з СД представляють особливий контингент, якому потенційно необхідне проведення замісної гормональної терапії (ЗГТ). Однак протягом багатьох років існувала думка, що жінкам з СД призначення ЗГТ протипоказано.
Найцікавіші новини