Коли мама бере дитину на руки, він заспокоюється, бо відволікається від болю, який його може турбувати. Мама зігріває, погладжує малюка, і, наприклад, мучать його кольки від цього проходять. Але, опинившись в ліжечку, немовля може знову відчути біль і почати плакати, адже він не знає, чому йому раптом стало недобре. Якщо батьки прийняли рішення відучувати від рук дитини, якій вже виповнилося 4-5 місяців, то потрібно просто проявити твердість і не брати малюка з ліжечка, коли він починає плакати. Зазвичай дитина відвикає від рук буквально за кілька днів, хоча так буває і не завжди. До 4 місяців багато дітей стають спокійнішими, тому що реальні причини плачу - кольки, збудливість, втома - в цьому віці вже зникають. Але діти, які звикли до того, що їх при найменшому капризуванні беруть на руки і заспокоюють, хочуть, щоб так тривало й далі. Багато що залежить від матері, яка повинна стати трохи більш суворою. Наприклад, уклавши малюка в ліжечко, можна сказати йому, що він повинен спати, а в мами багато справ. Слів дитина в цьому віці не розуміє, але дуже чуйно розбирається в тоні, яким вони сказані.
Часто причиною розбещеності дитини стає поведінка батьків, які буквально не відходять від малюка ні на хвилину. Маленьким дітям, звичайно, потрібне спілкування, але це не означає, що потрібно постійно носити їх на руках. Якщо так робити, малюк не навчиться розважати себе сам, буде нудьгувати, залишившись один, відчувати себе покинутим. Тому і в спілкуванні з дитиною потрібно знати міру, щоб він не перетворився на примхливого маленького тирана. Якщо брати дитину на руки кожен раз, як тільки він заплаче, то через місяць-другий він стане вередувати ще частіше, з приводу вимагати, щоб його похитали і заспокоїли. Тому слабохарактерні батьки, які надто вже піклуються про своє чадо, нерідко виявляються фактично в підпорядкуванні у немовляти, який стає примхливим і дратівливим.
Всім відомо, що першу дитину в сім'ї балують більше, а якщо потім з'являються інші діти, то до них батьки ставляться вже набагато спокійніше. Первісток ж займає всі думки батьків, і піклуватися про нього приносить їм задоволення. Почуття відповідальності за життя малюка і ті надії, які батьки на нього покладають, часом і призводять до розбещеності. Психологи згадують і про закомплексованості деяких батьків, які підсвідомо готові підкорятися дітям і йти для них на будь-які жертви, аби дитина виросла, домігся в житті успіху і виправдав надії. Але такий підхід призводить до зворотних результатів. Вже в самому ранньому віці дитина буде вередувати і вимагати тим більше, чим більше батьки готові підкорятися йому і виконувати кожен каприз. Тому, щоб не розпестити малюка, головне - вміти проявляти твердість і поступово привчати дитину до того, що у батьків є крім турботи про нього й інші справи.
Найцікавіші новини